Головна | Реєстрація | Вхід | RSSПонеділок, 28.09.2020, 05:48

Медвинський ліцей

Меню сайту
Пошук на сайті
Google пошук
Новини на форумі

1.     Практична робота №13

(1)

2.     Десятий Клас (10)

(9)

3.     Обгорення організаційних питань

(4)

4.     Форум чи соцмережі

(2)

5.     Збори

(1)

6.     дизайн та вміст форуму

(0)

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 82
Відеоуроки
Корисні посилання

Захист прав дитини

Національна дитяча «гаряча» лінія


 

Національна дитяча «гаряча лінія»

Національна дитяча гаряча лінія


Національна гаряча лінія з питань запобігання домашнього насильства,
торгівлі людьми та гендерної дискримінації

Національна дитяча гаряча лінія

nz.ua
Календар
«  Вересень 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930

Салата Валентина Іванівна

Виховний захід

       Виховна година  «Медвин  у полум'ї  війни»

                  Проведена у 8 класі Медвинської ЗОШ І-ІІІ ступенів

                                                            Класний керівник Салата В.І.

Мета:знайомити учнів з історією рідного села, зокрема, в  період  Другої світової війни, виховувати в ході пошукової роботи доброзичливість,повагу до інших та самоповагу, гордість за свій край.

       (Звучить 1-ий куплет пісні «Давним-давно була війна» (муз.О.Зацепіна сл.Л.Дербеньова))

                                      (Слайд 1)

   Класний керівник. Майже 72  роки тому розпочалась війна. Історія знає багато воєн, але той ураган, що вдерся на наші землі, був одним з найстрашніших.

    Годину пам'яті під назвою «Медвин у полум'ї війни» ми присвячуємо 69-й річниці визволення  нашого села від німецько-фашистських загарбників. Дотик до історії став поштовхом до пошукової роботи. Ми брали інтерв'ю у свідків окупації  Медвина, остарбайтерів, переглянули журнальні і газетні замітки,     познайомилися з кількома Книгами Пам'яті, побували в  шкільному краєзнавчому  музеї, а в мене була можливість відвідати  Лисянський  краєзнавчий музей.

    Результатом нашої роботи став усний журнал. Ми перегорнемо з вами не лише  страшні сторінки війни, але й славні сторінки всенародного подвигу і солдатів, і звичайних  людей, що не скорилися  ворогу.

   Отже, перша сторінка нашого журналу називається «Сльоза тремтить в  очах:так починалася війна».

                                                         (Слайд 2)

Дарина.  Смертельний  подих війни жителі Київщини, а в тому числі й Медвина, відчули одними з перших. Вранці  22 червня 1941 року на Київ, Житомир, Одесу, порт  Ізмаїл впали перші німецькі авіабомби.

Віталій. У повітрі давно  витав дух війни. Ми знаємо, що Друга світова війна розпочалась в 1939 році. Фашисти  вже підкорили більшість країн Європи. Але всі вірили, що на нас не підуть війною, адже був підписаний Акт про ненапад. Та німці його порушили. Наші люди дізналися про це вранці 22 червня 1941 року.

                                                         (Cлайд 3)

Люба. Тоді в центрі Медвина на стовпі висіло радіо і важливі повідомлення медвинці дізнавалися саме там. 22 червня люди почули по радіо голос диктора Левітана  з Москви про те, що почалася війна. Люди були перелякані, мирне життя пішло в небуття.

Іван. Всі вірили, що переможемо, в цьому не сумнівалися. Але ніхто не знав, коли настане перемога , хто повернеться живим додому, а кому судилося заги-нути, захищаючи рідних і свою землю.

                                                          (Слайд 4)

Інна. 21 червня 1941 року в нашій школі було свято випускного вечора. Нічого поганого не підозрюючи, десятикласники кружляли у випускному вальсі, мріяли про те, як складеться їхня доля, дякували вчителям, які їх навчали.

Альоша. Та незабаром вони закружляли в іншому вальсі - фронтовому.

  (Звучить перший куплет пісні «Вальс фронтової  сестри»(муз. Д.Тухманова  сл. В.Харитонова  у виконанні С.Ротару. Учень в білій сорочці та учениця в простенькій сукні,із вплетеними в косички стрічками танцюють вальс)

Класний керівник. З випускного вечора вони пішли на фронт. Це фото ми взяли із книги «Медвинські скрижалі». На ньому ви бачите випускний 10 клас. Серед них є дівчата-єврейки, яких разом із сім'ями багатьох євреїв  розстріляли в 1941 році в медвинському лісі біля цегельного заводу . Їхні імена ми прочитали  на сторінці  453-ій  «Медвинських скрижалів».

   У Книзі Пам'яті України «Безсмертя»  є  запис: «1941,16 липня. Жорстокі бої розпочалися в районі Біла Церква – Фастів – Тараща»

                                                           (Слайд 5)

В результаті пошукової роботи ми знайшли в газеті «Вісті Богуславщини» замітку «Як це було: оборона  Медвина». Послухайте, про що ця замітка.

Андрій. На світанку 20 липня 1941 року 196-та стрілецька  дивізія зайняла оборону між  Медвином і Браним Полем. Її завданням  було зупинити головний похідний загін 11-ої  німецької танкової дивізії, яка рухалася на Київ…

                                                 (Розповідь учня)

                                                      (Слайд 6)

Юра. Коли на цих полях колосилися пшениці, серед них цвіли квіти червоного маку, як краплини крові 500 загиблих солдатів.

                  (Звучить уривок з пісні Ю.Антонова «Маки, маки…»)

Класний керівник. Декому із солдатів 196-ої дивізії вдалося прорватися в Медвин, окупований фашистами. Ось одна із історій, що трапилась на вулиці Червінській. Під час бою  сім'я Левченків із сусідами  переховувалась у виритій в перші дні війни ямі біля своєї хати, звідки вони й  почули, що на городі щось відбувається. Коли все стихло і перелякані люди залишили схованку, на своєму городі вони побачили трьох убитих німцями червоноармійців. Що було далі, розповість Саша.

Саша. Коли затихли постріли, їх похоронили в садку моєї прабаби Теклі Проценко  на  вулиці Червінській. А через декілька років після війни перезахоронили  в братській могилі.

                                                     (Слайд 7)

Класний керівник. Отже, із липня 41-го вороги на 2,5 роки закували  Медвин в німецькі  кайдани. Наша 2-га сторінка має назву « У вирі війни : наш край в роки окупації». За свідченнями очевидців в районі теперішньої сільської   ради перед   війною знаходилась єврейська синагога. Саме там німці облаштували свою комендатуру. Комендантом, а дехто називав його начальником жандармерії  Медвина,  став  кремезний, завжди охайно одягнений німецький офіцер, в маленьких окулярах, постійно із нагайкою в руках. Ще з того часу й до сьогоднішніх днів пам'ятають його ім'я  - Емма. Знаємо, що він ворог, який прийшов на нашу землю за наказом свого фюрера  з метою знищення та підкорення інших народів,але ось що ми виявили в ході дослідницької роботи: медвинці боялися його, та вважали справедливим. Наприклад, Туника Антін Степанович (1920 р.н.) розповів , як комендант об'їжджав на бричці поля, де в колгоспах  при німцях працювали люди. Ніхто не бачив, щоб він кого-небудь із працюючих бив нагайкою, або наказував несправедливо,та пам'ятають, що дуже не любив ледачих і хитрих. Миколенко Лідія Минівна (1932 р.н.) пригадувала, як  в сусідки записали всіх її  дочок в Німеччину на примусові роботи,  і старенька, немічна  мати залишалась сама в хаті.  Їй порадили звернутися до Емми. Той, вислухавши через перекладача цю стару жінку, наказав забрати  лише одну з дочок. Потрібно було здавати худобу на м'ясо для  німецьких солдатів на фронт. Корів вивозили в Миронівку, а там у вагонах їх переправляли далі. Ось яке рішення прийняв комендант: наказав здати  по одній корові з двох обійсть, другу, звісно, худшу, меншу, дозволялося залишити для двох сімей.

 Ще нам розповіли, що в нашій школі німці зробили гетто. Вони заставляли єврейських чоловіків бити камінь біля Мирського ставка і возити до школи, щоб викласти там на подвір'ї свастику, свою емблему , а також робити шосейні дороги. Шевченко Анастасія Петрівна (1925 р.н.) розповіла нам: «Жиди камінь били. В центрі села і нижче коло ставка лежав колись привезений той камінь. Оце його і били ті євреї,які не встигли втекти або сховатись. Пам'ятаю, як вони казали нашим медвинцям: «Нами вчинять, а вами замісять». Так і вийшло».

Зі спогадів Василенко Галини Павлівни(1936 р.н.): «Як почалася війна, я була зовсім маленькою, та пам'ятаю найбільше, як нас бомбили. Ми з матір'ю, братик,старша сестра Таня, а Катя зимою родилась, тікали до сусідів ховатися в яму, бомбосховищем називали її. Прибігли, а вона розбомблена вже,то ми нижче до сусідів проситися, а там якийсь чоловік не пускає. Мати в сльози, та вже хтось на нього  крикнув: «Ану, пусти Марину з дітьми». За плечі його й відіпхнув. Пустили  нас. Пересиділи , приходимо до хати,а в ній ні одної шибки, образи попадали. Взяла мати дійницю, пішла корову доїти. Півповітки розвалено, катрагу, а в корівки спина здерта в крові. Подоїла мати корову, напоїла нас швиденько , забрала молоко і знов у бомбосховище.»  

Смоляр Іван  Миколайович (1938 р.н.) та його дружина Лідія Яківна (1936 р.н.) подарували нашому класу безцінну книгу,що вийшла тиражем в 50 примірників  у  Богуславській друкарні  в 1980 році. Ця книга називається «Книга Пам'яті. Воїни Радянської  Армії, партизани і підпільники, які полягли при обороні і визволенні району в 1941-1944 рр.».

Вони також розповіли нам про окупацію в Медвині: «Різні були німецькі солдати і офіцери. Були жорстокі, били, відбирали все, а були  і такі, що жаліли нас, дітей, пригощали шоколадом, кавою чи шматочком ковбаси, мабуть, з конини, бо світилась та порізана ковбаса. Пам'ятаємо, як на третій тиждень війни   пролітали літаки і розкидали по всьому селу листівки. Були літаки і німецькі, і наші».

Катя. Моя сусідка, Ісаєнко Олександра Андріївна ( 1939 р.н.), війну не дуже пам'ятає, але зі слів своєї матері про німців знає наступне. В очах людей можна було побачити повну безпорадність, ненависть і страх через те,що люди не знали, що з ними буде. Дехто чекав «нових порядків», із задоволенням йшов до німців у поліцаї. (Розповідь про окупацію).

Класний керівник. Послухаймо розповідь Наташиної бабусі.

Наташа.  Замрій Марія Петрівна (1933 р.н.). В теперішній музичній школі в роки війни при німцях був склад, де зберігалося збіжжя. А коли розпочалась Корсунь- Шевченківська битва, Медвин уже було звільнено. В приміщенні школи розмістили госпіталь, літаками поранених доставляли сюди. Бабуся пам'ятає, поранених, що помирали від ран. Їх  хоронили на кладовищі через дорогу, але тільки тоді, як  набиралося до 20-ти трупів. Перевозили навпроти через дорогу. Там, в середині кладовища, є ще одна окрема братська могила. Госпіталь був недовго, лише тиждень».

                                                        (Cлайд  8)

Класний керівник. Перегортаємо наступну сторінку «Далеко від України: остарбайтери». За роки панування на нашій  землі гітлерівці вивезли до Німеччини та Австрії  270.000  українців – остарбайтерів. Руслан, а хто такі остарбайтери? 

Руслан. Так називали східних робітників.

                                                        (Слайд 9)

Класний керівник. Наборів на примусові роботи було декілька. На фото ви бачите мого дідуся Луценка Левка Емануїловича. Його теж забрали молодим хлопцем в  Німеччину на примусові роботи в 1942 році. Він працював на хазяїна в м.Зарштедт. Жителі Медвина в основному потрапляли  до Австрії , союзниці  Німеччини).

            (Розповіді учнів про рідних, хто був в роки війни остарбайтером)

                                                   (Слайд 10)

Класний керівник. Наступна сторінка називається «Листи-трикутники – свідки солдатської щирості» . Хто побував на фронті, той знає ціну тим довгожданним листам. Боєць кілька разів перечитував сам, а потім колективно читали, не соромлячись, і це читання було своєрідним солдатським ритуалом в перерві  між боями. У нашому шкільному музеї знаходиться лист-трикутник    від медвинця Хижняка Івана Івановича  до дружини і маленького сина Василька на вул. Глинській (тепер Набережна). Солдат загинув 20 серпня  1944 року    в Румунії, про що є повідомлення (похоронка) . Ми продовжуємо пошуки  фронтових листів.

                                                          (Слайд 11)  

5-та сторінка -  «Хроніка визволення сіл». Наші солдати гнали ворога на південь. Одне за одним звільняли від фашистів села Богуславського району.

                                                         (Слайд 12)

 В ніч з 26 на 27 січня 1944 року 1-й  та 2-й батальйони під командуванням Барбуха та Іваненка звільнили наше село від загарбників. Загиблих в цьому бою воїнів (а їх близько 100)  похоронили братській могилі  в центрі села біля лікарні.(Детальніша розповідь про звільнення Медвина).

                                                   (Слайди  13 – 20)

6-у сторінку ми назвали «Герой Радянського Союзу Євген Костянтинович Тищик». Діти, ми бачили на гранітній плиті біля пам'ятника слави в центрі Медвина  викарбуване  його  ім'я. Я розповідала вам про цього молодого хлопця, нашого земляка із с. Чеснівки Лисянського району Черкаської області. Йому посмертно присвоєно почесне звання героя.

Таїсія. Він першим увірвався на своєму танку в м.Умань і 2 години вів  нерівний бій з ворогом. (Розповідь учениці).

 Класний керівник. З 1969 року Хижинська школа носить його ім'я. В Лисянському  краєзнавчому музеї у відділі «Герої  Лисянщини» є дані про нього, лист «Слава герою», газетні замітки  з відомих  черкаських видань.

(Детальніша розповідь про вшанування пам'яті Є.К.Тищика в Хижинській школі).

Там, в Умані в братській могилі і похоронений зі своїми друзями-танкістами  наш Женя. Повернемося до медвинської історії. Із 7-ми кладовищ, які є в нашому селі на 5-ох із них братські могили. 

                                                  (Слайди 21-24)

Наша Інна щодня проходить мимо однієї з них, де похоронені два молодесенькі солдати, що в далекому 1941-ому році загинули від гранати, кинутої німцями в льох, де заховалися  вони і сім'я Петриченків. Тобі, Інно, слово.

Інна.                                Над обеліском плачуть ясени,

                                         А понад світом – яблуневі весни.

                                         Багато років, як нема війни,

                                         А ті, хто впав на ній, вже не воскреснуть.

                                         Та наша пам'ять вічна і жива,

                                         А серце болем ранять обеліски.

                                         Цвіте весна. Давно нема війни –

                                         Багато років і багато весен.

                                         Над обеліском плачуть ясени,

                                         Немов безвусі хлопчаки воскреслі.

                                                                                         

Нам залишилося перегорнути останню сторінку усного журналу. Ми назвали її символічно «У бронзі, у граніті, у серцях : без права на забуття». 9 травня 1945 року настала така жадана  Перемога. Поважаймо ветеранів, адже їх лишилося небагато, вони потребують нашої підтримки і допомоги. Пам'ятаймо,  якою ціною нам дісталася перемога. Саме для цього нам дана пам'ять.

                        (Звучить 2-ий куплет пісні «Давним-давно була війна»)

           

 

 

 

 

 

 

 

 

,

Корисні посилання
Свята та події
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Погода
Медвин 
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright BY SAS © 2020
Створити безкоштовний сайт на uCoz